Це сталося перед Благовіщенням. Робітник Єзупільської кущової лікарні (Тисменицький район) Богдан Овчар займався благоустроєм території — підсипав клумби. Обійшов усе навколо в пошуках доброї землі і на схилі, біля гаражів, натрапив на добрий чорнозем. Набрав одну тачку, другу... Раптом лопата вперлася у щось тверде. З-під землі з’явилася кістка, потім ще одна і ще. Чоловік покликав хірурга. Той одразу визначив, що це людський кістяк. Викопали практично всі його фрагменти за винятком черепа.
Про страшну знахідку повідомили голову Єзупільської селищної ради Ганну Кушнір, а вона, своєю чергою, зателефонувала до міліції. Наступного дня на місце події приїхала слідчо-оперативна группа, в тому числі й експерт-криміналіст. Зрештою, правоохоронцям можна було й не поспішати. Бо хоча в цьому випадку і йдеться про жертву злочину, але того, за який ще ніхто не відповів. Це так звані злочини комуністичної системи, як у нас заведено говорити. Хоча точніше було б сказати — конкретні докази злочинної діяльності на теренах Західної України «визволителів» зі Сходу
Те, що людські рештки належали саме комусь з українських патріотів, ні в кого сумнівів не викликало. Бо до 1958 року на місці, де нині розташована лікарня, була тюрма. і подібні до цієї страшні знахідки тут не вперше. Ще в 1989 році на цій території провели розкопки. Місцеві люди і досі пам’ятають, яка тут була страшна катівня, і тоді змогли встановити місце, де енкаведисти закопували свої жертви. Тоді знайшли рештки 58 людей. Особи деяких з них навіть вдалося встановити. Тож коли проводили їх перепоховання вже за християнським звичаєм, у трунах, учасники траурної церемонії тримали фотографії замордованих українців. Про все це згадується у книжці «Україна в роки незалежності», яку написала беззмінний вже чотири терміни підряд селищний голова Єзуполя Ганна Кушнір.
Щоправда, нинішня страшна знахідка розташована абсолютно на протилежному місці від того, де проводилося перше масове поховання. Хоча і це нікого не здивувало. Коли Богдан Овчар показував, де він знайшов кістяк, підійшла якась літня жінка і розповіла, що коли тут будували гаражі, то робітники постійно натрапляли на людські рештки. Але єдине, що могли вони зробити в ті часи, це тихенько прикопати їх десь поруч. Ось і цей кістяк та деякі інші фрагменти теж, можна сказати, були лише присипані землею. Скільки ще тут людських кісток, тяжко сказати. Як розповідала Ганна Кушнір, коли вона запитала працівників міліції, чи проводити розкопки далі, їй чомусь сказали, що не треба. Та і голова селищної ради, і головний лікар Михайло Запухляк, і наш співрозмовник Богдан Овчар переконані, що все це місце всіяне кістками, а стіни будівель залиті людською кров’ю.
Богдан Овчар, наприклад, добре пам’ятає, що тут робилося в ті страшні часи. Він тоді ходив до школи, яка розташована неподалік від нинішньої лікарні, а тоді катівні. і не раз хлопчаками бігали дивитися, як енкаведисти звозили сюди вбитих вояків УПА, припирали тіла до стіни розташованого поряд костьолу, який тоді використовувався як склад, і зганяли жителів Єзуполя та прилеглих сіл на впізнання. Щоправда, ніхто нікого не виказував, зазначив наш співрозмовник. А жінка, котра в той момент підійшла до нас, згадала, як одного разу привезли забиту цілу родину. Місцевий посіпака, котрий служив у в’язниці охоронцем, наказав комусь з селян закопати їх. Чоловік відмовився. Тоді посіпака накинувся на нього з матюками та погрозами, аби селянин виконував наказ. Жінка назвала нам і прізвище того «іуди». Тож, як бачимо, все залишається в пам’яті людській. Мимоволі згадується колись популярний слоган радянської пропаганди: «Ніщо не забуте, ніхто не забутий». І як би «борзописці» з табачниковської зграї не намагалися переписати нашу історію, вона сама з‘являється на світ Божий навіть з-під землі. Мертвим і живим не затишно поряд
Міркуємо, тут все ж продовжаться розкопки і виявиться ще не одна страшна знахідка. Але в зв’язку з цим резонно виникло запитання: чи доречна на такому місці лікарня? Воно виявилося актуальним. «Як можна оздоровлювати людей там, де свого часу їх вбивали?!» — риторично запитує головний лікар Михайло Запухляк. До речі, розповідає він, свого часу з кінця ХV ст. тут був монастир отців-домініканців. При ньому костел, котрий, очевидно, становить неабияку архітектурну цінність. Не менш цінним був і монастирський архів, котрий, найімовірніше, спалили червоні «визволителі», коли влаштовували тут тюрму. Принаймні пошуки його закінчилися безрезультатно.
Щоправда, особисто Михайло Володимирович не відчуває якоїсь негативної аури в приміщенні лікарні, але деякі з пацієнтів намагалися не залишатись тут на ніч. Зокрема, він називає прізвище жительки села Побережжя Анастасії Мороз. Дівчиною вона потрапила сюди до в’язниці. Скільки років минуло, але коли знову опинилася тут, уже в лікарні, ночами чулися їй у коридорі чиїсь важки кроки — чи наглядачів, чи катів, котрі під покровом темряви виводили людей на страту. Ганна Кушнір, хоча й значно молодша, але також пригадує, що коли молодою мамою лежала в лікарні, то було їй дуже дискомфортно, навіть тривожно почувалася. і подібних до цього прикладів є багато...
Питання про перенесення лікарні постало давно. Під нове приміщення місцеві жителі виділили один із адміністративних корпусів колишнього колгоспу. Воно мало бути розпайоване між людьми, каже Ганна Кушнір, кожен би отримав якусь частку в грошовому еквіваленті. Але єзупільчани й жителі сусідніх сіл відмовилися від грошей, тільки б мати зручну лікарню. Більше того, вони готові безкоштовно працювати над її облаштуванням, допомагаючи будівельникам з ремонтом. і в разі позитивного вирішення цього питання люди справді могли б мати доволі комфортний лікувальний заклад з палатами на два місця, зазначила селищний голова.
Наскільки це важливо, свідчить лише одна цифра, яку навела Ганна Кушнір. Послугами Єзупільської кущової лікарні користується приблизно 30 тисяч населення. Свого часу тут були хірургічне відділення і пологове. Уявіть собі, як хворій людині добиратися через Івано-Франківськ до селища Лисця, де розташована районна лікарня.
Власне, розмови про нове приміщення ведуться давно. За словами головного лікаря Михайла Запухляка, вже тричі перероблявся його проект. Є повне розуміння та сприяння місцевої влади, і нині питання, як це часто трапляється, — за областю. Точніше, фінансуванням з обласного бюджету. Бо самотужки ні район, ні тим більше селище цих робіт не потягне. Щоправда, нещодавно тут побував голова обласної ради Олександр Сич, отож єзупільчани сподіваються на його допомогу.
Це сталося перед Благовіщенням. Робітник Єзупільської кущової лікарні (Тисменицький район) Богдан Овчар займався благоустроєм території — підсипав клумби. Обійшов усе навколо в пошуках доброї землі і на схилі, біля гаражів, натрапив на добрий чорнозем. Набрав одну тачку, другу... Раптом лопата вперлася у щось тверде. З-під землі з’явилася кістка, потім ще одна і ще. Чоловік покликав хірурга. Той одразу визначив, що це людський кістяк. Викопали практично всі його фрагменти за винятком черепа. 
